Найперша асоціація з творчістю Лавкрафта – чудовисько з купою щупалець. І чомусь здається, що від його творів кров має стигнути в жилах та перехоплювати подих від жаху. Але ні перше, ні друге не зовсім відповідають реальності.
Хоча краще почати цю історію з початку. Влітку мені до рук потрапила чудова книжка “Повне зібрання прозових творів. Том 1”, Лавкрафта. І я почала читати.
Твори Лавкрафта розміщені у хронологічному порядку, і це дуже помітно. Під кінець книги автор писав набагато краще, ніж напочатку. Та і сюжети стали для мене цікавішими. Тому не варто впадати у відчай, коли ви прочитаєте перше оповідання.
Далі хочу сказати про чудовиськ. Не знаю, що там буде далі, але в першому томі автор розповідає про привидів, відьм, древніх богів (саме вони за описами і схожі на тих монстрів, яких я очікувала), жахливі експерименти, дослідження... Отже, Лавкрафт це не тільки страховиська.
Взагалі, його творчість переповнена відчуттям безвиході, автор весь час наголошує на тому, що всі ми тільки маленькі піщинки в цьому старому світі і багато чого не знаємо та просто не можемо зрозуміти. Дуже часто головному герою не під силу оговтатися від побаченого і він сходить з розуму або помирає.
Також оповідання наповнені сумом через нездійсненність мрій та бажань. Наприклад, “Білий вітрильник” чи “Пошуки Іранона”. Вони чимось схожі. В першому головний герой був у фантастичній країні, в яку вже ніколи не повернеться, а в другому – шукає дім, де був щасливим.
Тепер трошки про оповідання, які я запам’ятала.
І найперше, що приходить на думку, “Щури в стінах”. Тут є все: старий будинок, легенди місцевих жителів і головний герой, який ні на що не зважає. На перший погляд якось не дуже, але коли починаєш читати, то одразу поринаєш в оповідання і не можеш відірватися, поки не знайдеш відповідь разом із головним героєм.
Ще варто звернути увагу на “Зачаєний жах”. В оповіданні йде мова про жах, який причаївся у покинутому маєтку. Насправді, читаючи я зовсім не очікувала подібної розв’язки, а деякі із сцен мене так причарували, що здавалося, наче я стою поруч з героєм і спостерігаю за подіями.
“Інші боги” - історія про мудреця, який мріяв побачити богів. Правда, ця зустріч закінчилася для нього плачевно. Чимось приворожила ця історія, хоча було зрозуміло чим все закінчиться.
І ще одне оповідання - “Дерево”. Це не жахачка, а історія про дружбу двох чоловіків. Але ця сентиментальна оповідка запала мені в душу, і тепер згадуючи Лавкрафта, я згадую і її.
Отже, нічого неймовірного в цілому, але є оповідання, які відповідають тому, чого ти очікуєш: моторошно і напружена атмосфера. Сподіваюся, що наступні томи мене не розчарують.
Немає коментарів:
Дописати коментар