Люди бояться знаходитися у темряві. Не знаю чому, бо, як на мене, її міцні обійми кращі за вогники, що прозирають крізь неї. Я ненавиджу їх мерзотні жовті щупальця, які пробираються до тебе і намагаються розвіяти таку безпечну і ніжну пітьму. Багато хто думає, що морок може ховати в собі щось жахливе і небезпечне, вони жахаються невідомості та невизначеності. Мене ж лякає, що може показати світло.
Мені було 16. Це означає, що маленький і комфортний світ, який я так ретельно будувала, потерпав від нападів старшої роздратованої сестри та прискіпливих батьків. Друзів майже не було, та й все одно ми майже весь час сиділи вдома. Не сказала б, що навчання було центром Всесвіту в той час, але це було моє основне заняття. Можливо, це дивно, але я тоді не розуміла свого щастя, бо не знала страшної правди...
Це трапилося глибокої ночі. Я тоді прокинулася від спраги і тихенько вислизнула зі спальні, але до кухні так й не дійшла. Тоненька смужка світла з-під дверей кімнати сестри привернула увагу. Знаєте, в 16 років я була дуже допитливою і ніколи не думала про особисті границі, які проводить кожна людина. З тих пір надмірна цікавість зникла, особливо до приватного життя інших. Думаю, це можна назвати інстинктом самозбереження, бо наступні події лишили помітний слід, і це були далеко не позитивні емоції.
Я досить часто підглядала за сестрою. Якщо чесно, навіть не знаю чому, можливо, через відсутність власного життя. Саме тому я навіть не вагалася і обережно прочинила двері рівно на стільки, щоб бачити, що відбувається. І мене це вразило.
Кімната була вся залита золотим світлом, але це були не лампи і не свічки, які Ліда так любила. Джерелом сяйва була жовта жінка, яка влаштувалася на краю ліжка. Сестра виглядала заспаною і сиділа, закутана у ковдру, спираючись на подушки. Було зрозуміло, що її раптово розбудили.
Жінка ж мала ідеальну осанку, мов англійська леді, була надто тонкою і високою, мала задовгі руки з пальцями піаністки. Її волосся було зібране у старомодну зачіску, ніяких прикрас, просто довга сукня. Та найдивнішим було те, що вся вона і її одяг мав жовтий колір, тільки яскравість була різною: шкіра світилася м'яко, волосся і одяг майже не сяяли, а очі... Вона сиділа у профіль, але я розгледіла, що вони не мали зіниць і палали яскравим лимонним світлом. Вуста леді неквапливо рухалися, та було неможливо розібрати жодного слова.
Чому Ліда поводилася так спокійно? Чому не збудила всіх своїм криком? Чи вона думає – це сон? Тоді що я тут роблю? Можливо, це не сон сестри, а мій? Але спроба поворухнутися, закричати чи щось змінити нічого не дала. Навіть навпаки, по всьому тілу розлилася в'ялість і втома. Я так і застигла біля щілини, ледь дихаючи і спостерігаючи, не взмозі щось змінити.
Жінка продовжувала говорити. Вона виглядала захопленою, а потім з її вуст злетіли слова:
- То ти допоможеш мені?
Питання розбило в'язку тишу, а голос пані лякав мене. В ньому було щось далеке і незрозуміле, вона, з одного боку, просила з відповідною м’якою улестливою інтонацією, з іншого — наказувала і ти міг лише підкоритися. Та сестра не квапилася з відповіддю. Вона все сиділа, спираючись на подушки, без жодного руху, і дивилася на жовту леді.
- Хіба ти не хочеш володіти всім?
І знову жодної відповіді. Жінка продовжувала спокушати:
- І не тільки, а й всі, що були і будуть належитимуть тобі.
Ніякою реакції з боку сестри. Леді дивилася їй прямо в очі, вивчала її лице, та Ліда так і сиділа без жодного руху, навіть не кліпала. Раптом вираз обличчя жінки змінився: вона трохи згорбилася, опустила погляд, з-під її вій з’явилася сльоза. Жовта пані боязко зазирнула в очі сестри, благально простягнула руки:
- Будь ласка, тільки ти можеш мені допомогти. Я вже так втомилася поневірятися світами, вічностями... Бачити як все довкола помирає... Допоможи мені, і отримаєш щедру винагороду.
Сестра дивилася на неї порожніми очима. Думаю, вона теж не могла поворухнутися. Тоді жінка доторкнулася до її щоки.
- Тільки уяви: ти володієш всіма світами, можеш зробити з ними все, що заманеться...
Раптом погляд сестри ожив. Вона трохи наморщила лоба, як зазвичай робила, коли вирішувала складний приклад з алгебри. Ліда думала, оцінювала ризики і досить швидко з'явилися характерні вогники в її очах, що означали готовність ризикнути. Хоча голос їй був непідвласний (її губи заворушилися, але жодного слова я не почула), вона просто кивнула.
Жовті руки, які ніжно лежали на сестриних щоках, миттєво вчепилися і притягнули її голову до жінки. Леді почала щось беззвучно говорити, а Ліда вчепилася у ковдру, їй було боляче.
Я це знаю, бо теж відчула, хоч не так швидко, як сестра, нестерпний біль, перед очима постали дивні картини. Мене захопили чужі незрозумілі емоції та спогади, які я ще довго намагалася пережити та усвідомити.
Я це знаю, бо теж відчула, хоч не так швидко, як сестра, нестерпний біль, перед очима постали дивні картини. Мене захопили чужі незрозумілі емоції та спогади, які я ще довго намагалася пережити та усвідомити.
Чоловік навпроти. Щастя поступово змінюється відчаєм, він не вірить... Ні, не так. Їй заборонили повторювати подорож за межі світу.
Рішучість, образа, непокора. Вона порушила королівський наказ (видно це той чоловік). Цікавість науковця пересилила відданість. Але досить скоро пані полюбила те, що лежить за межами її Всесвіту. Це була порожнеча. Довкола маленької зірочки її світу більше нічого не існувало. І ця темрява заспокоювала, заколичувала жінку.
Страх, нерозуміння, забагато думок в голові... Вона не розуміє як. ЯК її викрили?!
Камера, темрява, біль. Її ось-ось мають стратити. Вже не страшно, ні. Вона просто безсила і роззлючена. Хоча... Справді нічого не можна зробити?
Знову порожнеча і маленький білий вогник її світу. Вона теж вогник, але жовтий. Та це її не влаштовує. Поступово починають з'являтися обриси жінки, яка все збільшується і збільшується і перетворюється на жовтого жорстокого та розлюченого гіганта, що стискує в своїх долонях маленьку зірочку.
Порожнеча і вона. Більше нічого. Радість, тріумф, задоволення.
Здивування, розгубленість, наростаюча злість. З'являється новий світ.
ЗНИЩИТИ.
Коли видіння пройшло, я побачила її: розлючену жовту жінку, яка схопилася на ноги і розносила все у кімнаті. Сестра лежала на ліжку без жодного руху.
- Ні! НІ! ЗНОВУ! Скільки можна?!
Оціпеніння раптово зникло. Від несподіванки я похитнулася. Протяжний скрип змусив всередині все похолонути, а жінку завмерти. Вона повільно повернулася на звук. Її палаючі очі подивилися прямісінько у мою душу.
Спроба сховатися у своїй спальні була неуспішною. Кошмар накинувся на мене, вчепився тонкими жовтими пальцями у шию і притиснув до стіни.
- Ти... Може, ти підійдеш? Може, ти будеш моїм сосудом? Га? Хочеш володіти Всесвітом? І не одним, а всіма, що тільки зможеш уявити?
Її діамантові очі палали злобою, жінка вже не стримувалася, вона хотіла тільки одного – досягнути своєї незрозумілої мети.
Я ж не могла навіть поворухнутися. Не знаю, чи це були її чари, чи мій страх. Та жінка і не чекала від мене відповіді:
- Ні-ні, ти не підходиш... Ти вже бачила. Не підходиш.
Вона зникла.
Після свого нічного візиту, жовта леді лишила величезні синці на моїй шиї, страх і труп Ліди. Лікарі сказали, що сестра померла від серцевого нападу. Я навіть не намагалася розповісти комусь свою історію, намагалася забути це, з часом — зрозуміти чого хотіла жовта пані, але я точно знаю, якщо вона досягне своєї мети, мій світ щезне.
Немає коментарів:
Дописати коментар