Найпростіший варіант

       Був певний період у моєму житті, коли я думала про самогубство, потім настали часи нерозуміння і несприйняття таких людей. А зараз це вилилося у таке коротеньке оповідання. Приємного читання. :3

   

      Спека. Легкий жаркий подих вітру — спасіння, але, на жаль, короткочасне. Декілька секунд в його обіймах — максимум на що можна розраховувати, а далі знову липке розпечене повітря чіпляється до шкіри, сонце невблаганно підсмажує голову, плечі, ніс. Будуть опіки, але ти їх відчуєш згодом, коли настане вечір і небесний кат піде на спочинок, поступившись місцем місяцю та його подружкам.

      Ще один крок — неймовірне зусилля: дрібні камінці під ногами прийшли у рух, мріючи звалити тебе з ніг, але падати не можна, бо тоді вже не буде сил встати.

      Знову зусилля. Пилюка чіпляється до ніг, забиває ніс, і ти мрієш про єдиний ковточок води, але ця рідина у горах цінніша за золото; її лишилося небагато, а поповнити запаси вдасться не скоро: до джерела ще треба дійти і це буде довга і виснажлива дорога.

      Ти уявляєш, як прохолодна вода омиє руки, змиваючи бруд, потім ти набереш її у долоні і вмиєшся. Рідина швидко нагріється, але відмиє обличчя від пилюки, а разом з нею ненадовго забере і втому. Далі ти будеш пити її великими жадібними ковтками, без упину, поки не роздується живіт… Але цих фантазій вистачає ненадовго. Вони тільки роздратували твій втомлений, перевантажений, розплавлений сонцем мозок.

      Змучена спина друга попереду, вицвіле небо і лютуюче сонце. Вже немає сил милуватися краєвидом: гори, гори, гори… Одне й теж. Коли це скінчиться?

      Крок.Скеля різко обривається зліва і подих порожнечі заворожує, але зустріч з нею — смерть. Хоча вже все одно. Втома, спека, довгий шлях, і як результат, ти можеш лише робити машинальні кроки, ступаючи на дрібні підступні камінці, балансуючи над прірвою.

      Постать друга завмерла і ти теж спинився. Що там трапилося? Частина стежки зірвалася і тепер замість каміння була порожнеча. Це не така вже і проблема, бо була відсутня маленька частинка, хоча ситуація ускладнювалася величезною камінюкою, яка виступала з боку скелі, і через неї було не зручно, навіть боязко, переступити яму.

      Друг постояв декілька секунд, примірявся і якимось магічним чином опинився на другому боці. Це відбулося занадто швидко, і ти не встиг вловити як саме він подолав перепону. Уява починає малювати, як ти підслизнувся, невтримався і полетів до низу, в обійми безодні. Ти летиш, повітря охоплює тебе прохолодним вітерцем, вже нікуди не треба йти… Чорні підступні щупальця страху підповзають до серця і починають повільно стискувати його, далі вони рухаються до мозку. Їдкі випари переляку затуманюють свідомість, і тепер ти вже не взмозі зробити жодного кроку. На противагу цим відчуттям ти вхоплюєшся за думку про прохолодний вітерець, який обійме тебе, якщо зірвешся, і тобі це починає подобатися.

      Друг щось каже, вмовляє, простягає тобі руку:

      - Я тебе втримаю. Щоб не трапилося, нізащо не відпущу, - впевнено і ти йому віриш.

      Робиш крок, стаєш на підступну слизьку камінюку, і це твоя помилка. Тебе хитає вліво, важкий рюкзак тягне у бік… Рятівна рука друга намагається тебе вхопити…

      Ти перелякано простягаєш руку і тягнешся, тягнешся, тягнешся до порятунку… Він точно може втримати.

      Ні.

      Рятівне коріння, яке міцно в’їлося у породу. Воно міцне і його багато. Ти хапаєшся за нього. Чіпляєшся з останніх сил, під нігті забивається пилюка, тобі боляче, важко, ти намагаєшся видертеся нагору…

      Ні.

      Величезне виступаюче каміння, щілини, що-небудь. Ти збиваєш долоні у кров, відчуваєш кожен свій м’яз і розумієш — вони страждають, втомилися, їм боляче… Біль повністю накриває, він у декілька разів сильніший, ніж зазвичай. Рюкзак тягне все нижче і нижче. Сил немає.

      Всі ці три варіанти промайнули у тебе перед очима. Ти чомусь не подумав, що друг втримає тебе, ти зможеш видертеся нагору, рюкзак буде не таким важким… Ти просто вирішив здатися. Тобі стало страшно. Переляк, мов отрута, захопив думки, а з ними і тіло, відібрав можливість рухатися.

      Приємний прохолодний вітерець — холодний подих безодні. Ти вже зірвався і у тебе не лишилося сил на боротьбу. Всі варіанти і один найпростіший. Ти зупинився на ньому — просто померти.

      PS. Жити буває складно, але смерть - ніколи не вихід, це кінець без права на повернення.